БРИ́ЧКА, и, ж. Легкий візок для їзди, іноді з відкидним верхом. У Гетьманському, коло нового будинку пана Польського, стояли в три ряди карети, брички, натачанки (Мирний, II, 1954, 269); Затупотіли коні. Затуркотіла бричка (Фр., IV, 1950, 363); До самого дворика підкотили дві ковані брички, запряжені баскими жеребцями в сірі яблука (Кучер, Чорноморці, 1956, 562).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 237.