БРИ́ШКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Поводитися чванливо; чванитися, задаватися. Голову змінили, щоб не бришкав, що "ось ми то!.." (Кв.-Осн., II, 1956, 305); [Xрапко:] Правду кажучи, що з того, що ти будеш бришкати та вгору нестись (Мирний, V, 1955, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 237.