БРОНЕТРАНСПОРТЕ́Р, а, ч. Бойова броньована машина для перевезення піхоти на поле бою і для розвідки. З окопів по бронетранспортерах дружно захльостали станкові й ручні кулемети (Кучер, Чорноморці, 1956, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 239.