БРУКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до брукува́ти. Спершу поволі, потім хутко торохкотнули колеса по брукованому річковим каменем двору (Чендей, Поєдинок, 1962, 32); // у знач. прикм. Тим часом вона без мети блукала стежками бракованого двору (Коцюб., II, 1955, 144); Увесь день їхали брукованим шляхом, а надвечір завернули на грунтову дорогу (Кучер, Зол. руки, 1948, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 241.