БРУСО́К, ска́, ч.
1. Зменш. до брус. Кріпильники теж не сиділи без діла, вони підносили дерев’яні бруски кріпильних рам (Ткач, Черг. завдання, 1951, 156); Він брав брусок мила, загортав у хустку і роздаровував на спогад гостям (Тулуб, Людолови, І, 1957, 371); Ще роса з житів не спала. Ми взяли бруски й клепала І з зорі Гострим коси (Щог., Поезії, 1958, 139); Бруски й мантачки вже лежали на палиці в Оленки, в коморі (Вишня, І, 1956, 380).
2. Частина полудрабка — кожна з двох горизонтальних жердин, з’єднаних щаблями.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 242.