БРЯЗКОТЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Те саме, що бря́зкальце. З хати чуються заливчасті перебори гармонії, торохтіння бубона з мідними брязкотельцями (Кучер, Прощай.., 1957, 75); * У порівн. Знову пивниця втонула в гучних, як дитяче брязкотельце, мелодіях оркестру (Сміл., Зустрічі, 1936, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 243.