БУВА́ЛИЙ, а, е. Який багато бачив, зазнав у своєму житті; який має великий життєвий досвід. Ой, знає він чимало пригод, той кремезний, як з криці злитий, бувалий отаман! (Коцюб., І, 1955, 181); — Дуже добре, коли пише бувала людина, — говорив Олесь Васильович (Донч., VI, 1957, 632); // у знач. ім. бува́лий, лого, ч. Про досвідчену людину, яка багато бачила, зазнала у своєму житті; бувалець. — Не питай старого, а питай бувалого, — сказав Лаврін (Н.-Лев., II, 1956. 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 245.