БУЗУВІ́Р, а, ч. Людина, яка виявляє крайню релігійну нетерпимість до інакомислячих, жорстоко переслідує їх; запеклий фанатик. На прю! Без ляку і зневіри — За правду, волю, за наш край! Перелили вже бузувіри Скорботи чашу через край (Стар., Поет. тв., 1958, 37); // перен. Взагалі зла, жорстока людина; мучитель, гнобитель, недолюдок. — Наштовхали й мені боки оті бузувіри та п’янюги (Н.-Лев., IV, 1956, 301); Ось вони [фашисти] сидять на лаві підсудних — змовники.. Крім того — і найперше вони палії війни, агресори і расистські бузувіри (Смолич, Після війни, 1947, 20); // Уживається як лайливе слово. — А ти чого, бузувіре, тут у сінях кадиш? (Мирний, II, 1954, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 250.