БУР’Я́Н, у́, ч. Трав’яниста рослина, що не культивується людиною, але росте в посівах культурних рослин, а також на необроблюваних землях. Де колись були бур’яни, там тепер широкі лани (Укр.. присл.., 1955, 349); Бур’ян, Будяк колючий з кропивою Коло криниці поросли (Шевч., II, 1953, 317); Почнуть кущі [винограду] бур’яном заростати — знов сапа в роботі, знов мозолі на руках (Коцюб., І, 1955, 191); Глибокі ущелини й урвище заросли бур’яном і полином (Донч., II, 1956, 276); Бур’янизавдають сільському господарству величезної шкоди (Колг. енц., І, 1956, 149); * Образно. Як парость виноградної лози. Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде (Рильський, III, 1961, 211); — Може, серед ваших людей і небагато того сміття-бур’яну, та тільки заважає він вашим колгоспникам (Вишня, І, 1956, 392); * У порівн. Паліїв війни проклятих ми навік безжально скосим, ми підкосим, як бур’ян (Тич., II, 1957, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 263.