БУРА́Н, у, ч. Сніжна буря; завірюха, метелиця в стену. Ще з того ж вечора, по заході сонця, пішов сніг з вітром, зірвався буран (Коз., Сальвія, 1956, 287); * Образно. За бурями, за грозами, буранами — я чую: суд вершиться над тиранами! (Тич., II, 1957, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 257.