БУХИ́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. бухи́кати і звуки, утворювані цією дією. Під якимсь двором чути в юрбі глухий з бухиканням голос (Шиян, Гроза.., 1956, 516).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 267.