БУХКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Підсил. до бухкати. У колгоспному саду хлопці трусять яблука, вони рясно бухкотять об землю (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 82); Свирид нагнувся, а вона, наче по бочці, бухкотіла кулаками по його спині (Мирний, III, 1954, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 267.