БУ́ХНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до бу́хати. Глухо бухнули гранати, задрижали береги (Воронько, Три покоління, 1950, 20); Подушка знов бухнула по спині крайнього старого священика (Н.-Лев., III, 1956, 117); У клубах морозної пари, що бухнула до покою, стояв возний (Фр., IV, 1950, 291); Хвиля бухнула через двері в хату і вдарила в стіни (Коцюб., II, 1955, 87).
2. перех., розм. Линути багато чого-небудь. Євгенію мовби води холодної бухнув у лице [селянин] (Фр., VII, 1951, 255); — Води з цебер бухнула в муку і перевела мені увесь запас (Стельмах, Хліб.., 1959, 236); // Витратити на що-небудь, вкласти дуже багато грошей у щось. Більше як 10 000 бухнув я в нього [у титул] (Фр., III, 1950, 194).
3. неперех., розм. Важко впасти. Сусідка трохи не бухнула в воду (Н.-Лев., II, 1956, 391); Влетіли старі Тимкові і бухнули комісарові до ніг (Фр., III, 1950, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 267.