БІ́ГМА, присл., розм. Бігом. Віта одразу накинула пальто, вийшла з кімнати і бігма кинулася через вулицю (Грим., Подробиці.., 1956, 168); Лара.. бігма бігла до цеху, щоб там швидше взнали про наближення перемоги (Шовк., Інженери, 1935, 130).
БІГМА́1, невідм., у знач. присудка, заст. Немає. Всього надбали. Та діточок у їх бігма (Шевч., І, 1951, 311); В мене бігма тепереньки ані хати, ані господи (Вовчок, І, 1955, 149).
БІГМА́2, БІГМЕ́, част., розм., заст. Уживається для підтвердження чого-небудь або запевнення в чомусь і т. ін. — Ей, бігма, не піду, бігма, не піду, — забормотіла та, кидаючи полохливо чорними очима на всі боки (Л. Укр., III, 1952, 676); — Бігме, страшно простій людині на таку гору стати — звідкіль її видно, може, і з-за кордону позирають (Ю. Янов., І, 1954, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 174 - 175.