БІГУ́Н1, а́, ч.
1. Той, хто може швидко і легко бігти, бігати. — Се був мій знайомий друкар.., невтомний бігун по вулицях та сходах, завжди готовий до всякої послуги для справи (Л. Укр., IV, 1954, 272); — Я біг за вами із самого порту. Ці круті гори.. можуть ухекати найкращого бігуна (Кучер, Чорноморці, 1956, 237).
2. спорт. Спортсмен, який володіє технікою бігу. Почався пробіг. Десь за муром одна по одній проносяться постаті бігунів (Коч., II, 1956, 77).
3. розм. Вісь у дверях, воротях. Ще хазяї, здається, сплять: Не рипає бігун частенько.. Та от бігун і заскрипів, І сонні двері відімкнулись (Рудан., Тв., 1956, 78).
БІГУ́Н2, а́, ч., заст.
1. Полюс. Найхолодніше [на землі] коло бігунів (Сл. Гр.); * У порівн. В останні часи вона почувала себе такою втомленою.., байдужою до всього, немов вона і світ були два бігуни, які ніколи не стрінуться (Коцюб., І, 1955, 275).
2. перен. Те, що цілком протилежне чомусь іншому. Я оце, опинившись між двома критичними бігунами, думаю взяти якраз посередині, то, може, тоді якраз по правді буде (Л. Укр., V, 1956, 59).
БІГУ́Н3 див. бігуни́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 175.