БІ́ДКАННЯ, я, с.
1. Дія за знач. бі́дкатися 1. О. Хведор взявсь обома руками за голову і, замість бідкання, дрібно й весело зареготався (Н.-Лев., І, 1956, 141); // Скарги, плач і т. ін. Люди проходять — живі люди; чути їх мову — живий голос… їх бідкання, регіт, радощі, сльози (Мирний, III, 1954, 19); Уже в сінях він чує бідкання Дарини і злобне шипіння брата (Стельмах, Хліб.., 1959, 114).
2. рідко. Те саме, що бідува́ння; бідність. В ображу "Як жити" [М. Ірчана] реалістично змальовано бідкання старого фермера-українця з Умані, що.. двадцять п’ять років обливався кривавим потом, але так і не спромігся домогтися людського життя (Рад. літ-во, 2, 1957, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 176.