БІ́ЙКА, и, ж.
1. Взаємне завдавання ударів, побоїв. — Лайка-небійка: в боку не болить (Сл. Гр.); — Лаєшся з жінкою, часом до бійки доходить (Коцюб., І, 1955, 451); Часом то в одному, то в іншому місці зчиняється бійка (Гончар, Таврія.., 1957, 39).
2. Биття, побої. Од безперестанної лайки, а то й бійки, мусив Тарас ховатися по бур’янах (Мирний, V, 1955, 309); Однак бійка не помогла. Все залишилось, як було (Коцюб., II, 1955, 343).
3. рідко. Те саме, що бій 2. Над Олегом п’є-гуляє Сивая дружина. І срібнії й золотії Чари вихиляє І давнії і новії Бійки споминає (Рудан., Тв., 1956, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 179.