БІЛОГРУ́ДИЙ, а, е. Який має білу шерсть або біле пір’я спереду, на грудях. Кружляла білогруда зграя [чайок] і танула у небесах (Рильський, Поеми, 1957, 162); * Образно. — Ідуть вони [кораблі] обов’язково вперед, море тоді уявляєш калюжею, яка гордиться з того, що по ній плавав білогрудий корабель (Ю. Янов., II, 1958, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 183.