БІЛОЕМІГРА́НТ, а, ч. Людина, яка після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції емігрувала за кордон. Усі внутрішні вороги Радянської влади покладали великі надії на "переродження" радянської системи господарства в капіталістичну. Надії непманської буржуазії і куркульства всіляко підтримувала група білоемігрантів (Іст. УРСР, II, 1957, 236); — Як же ви з такими думками і поглядами опинилися білоемігрантом у Польщі..? — відверто дивувався Юрко (Козл., Ю. Крук, 1957, 493).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 183.