БІНО́КЛЬ, я, ч. Оптичний прилад з двох паралельних, з’єднаних між собою зорових трубок для розглядання віддалених предметів. Вчора ходили ми на руїни вілли Тіберія, звідки такий чарівний краєвид на море, Везувій, Калабрію, острови і навіть Неаполь в бінокль видно (Коцюб., III, 1956, 331); Погодняк розглядав через бінокль розлогий гірський степ (Галан, Гори.., 1956, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 187.