БІРЮЗА́, и́, ж. 1. Непрозорий дорогий камінь голубого або голубувато-зеленого кольору; використовується для прикрас. Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових, І заквітчавсь вінцем із бірюзи (Крим., Вибр., 1965, 170); Вона [люлька] прикрашена орнаментальною різьбою та інкрустована опалом, бірюзою (Нар. тв. та етн., 1, 1966, 49); * Образно. Сяє хмара білокрила, Квітне неба бірюза (Мал., І, 1956, 168); * У порівн. Хвилі то сині-сині, як бірюза, то фіолетові (Н.-Лев., III, 1956, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 188.