БІРЮЗО́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до бірюза́; // Зробл. з бірюзи. Вгледівши його кремезну бородату постать та в руках важкі бірюзові чотки, правовірні віддадуть належну йому пошану (Ле, Міжгір’я, 1953, 137).
2. Який має колір бірюзи; ніжно-голубий. Дівчатка чинно розсілися спереду, поспиравшись на бильця, оббиті.. яскравим бірюзовим бархатом із позолотою (Ільч., Серце жде, 1939, 226); * Образно. Над Шварцвальдом пливла осінь, тиха й бірюзова (Донч., II, 1956, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 189.