Що oзначає слово - "біс"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


БІС1, а, ч.

1. Уявна надприродна істота, що втілює зло і звичайно зображується у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, чорт, диявол, сатана. — Як воно скоїлось — і не вгадаю. Се біс проклятий спокусив (Гл., Вибр., 1957, 135); — Їм чи чорт, чи біс, аби яйця ніс (Збан., Єдина, 1959, 165); Багатому й біс дітей колише, — говорить давне прислів’я (Ле, Міжгір’я, 1953, 203).

2. Уживається як лайка. Сунеться який бісйому колючка в ніс (Гл., Вибр., 1957, 218).

Біс (біси́) ба́тька зна що (яки́й і т. ін.); Біс його́ (її́ і т. ін.) зна (знав) див. зна́ти; Бі́сом диви́тися (позира́ти і т. ін.) сердито, гнівно, вороже дивитися (позирати і т. ін.); сердитися. Йому не вгодиш: ..все бісом дивиться! (Коцюб., І, 1955, 29); Тільки один козак бісом позирав скоса на Хмельницького і сам з собою щось гарикав (Панч, Гомон. Україна, 1954, 245); Де в бі́са! — уживається як заперечення, спростування у знач. ні!, де там! — А що, куме, багато заробив грошенят на заробітках? — Де в біса! Тепер не те стало, що колись у старовину (Сл. Гр.); До бі́са: а) (у сполуч. із сл. посилати, проганяти і т. ін.) геть; на всі чотири вітри. — Та пустіть її до біса, — крикнув затурканий писар. Молодицю пустили (Вовчок, VI, 1956, 233);

б) (чого) багато, безліч. Мишей до біса назбігалось; Чимало й Пацюків зібралось. Старих і молодих (Гл., Вибр., 1957, 89); З бі́са — дуже, вельми, занадто. — З біса розумна ти [Катря], моя люба! — кепкує з неї Лазар (Вовчок, І, 1955, 128); "Та який ти з біса мудрий! — Мовить лицар, — ще ні разу Я таких, як ти, не бачив" (Л. Укр., І, 1951, 366); К бі́су, рідко — геть; на всі чотири вітри. [Твардовський:] Я з вами згоден: тиран-поміщик — к бісу (Голов., Драми, 1958, 69); На [яко́го] бі́са — нащо, для чого. — Ти хоч би пику вмив, — докоря Сому Лушня. — На біса я буду мити, коли дощ і без того обмиє (Мирний, II, 1954, 228); — На якого біса їх [блузки] шити, коли не носити? (Л. Укр., III, 1952, 602); Оди́н біс — однаково, все одно. — Один біс, що пан, що багатий мужик (Коцюб., II, 1955, 46); У (в) бі́са — уживається у знач. підсил. част. при займ. хто, що, який або присл. де, коли, куди, як. Який там в біса звір! На Вовка тільки поговір, А овечок Тарас хапає!.. (Гл., Вибр., 1957, 78), [Чіп:] Еге, кажи! Який же після цього Ти в біса війт? (Коч., І, 1956, 460); — І де у біса застряла? — охриплим голосом заспаний привітав її брат (Мирний, IV, 1955, 121); Кому-кому, а Василю Йвановичу півень той без діла: невідомо було, коли він сам у біса спить (Ю. Янов., Мир, 1956, 38); Хай (неха́й) йому́ (їм і т. ін.) біс!— бодай минуло, згинуло!; хай пропаде, згине (пропадуть, згинуть)! і т. ін. — Що, вже давала, Христе, курям? — Та давала, хай їм біс! (Мирний, І, 1954, 237); Сі панове не знають, яку шкоду вони роблять всій справі своєю безличністю. Ну, та нехай їм біс! (Л. Укр., V, 1956, 159); Що за біс? — уживається для вираження здивування. Ревнув медвідь: "Се що за біс?" (Фр., XIII, 1954, 265); Яки́й (рідко кий) біс! — уживається як заперечення, спростування у знач. ні!, де там! Чіпка випив [чарку] і собі. — Що, посолодшало? — Кий біс! (Мирний, II, 1954, 153); Яко́го біса? — уживається для вираження незадоволення у знач. навіщо, чому. Якого біса ти спеклася? Хіба на світі нажилася? (Котл., І, 1952, 145); — Що це ви розляглися, як на пляжі? Ну, давай, давай, ворушись!.. — Якого біса? — пробурмотів сонний солдат (Ткач, Крута хвиля, 1956, 88).

БІС2, виг. Уживається як прохання глядачів повторити виступ. Панночки для виду поопускали очі у землю, а паничі і пани одно гукали: "біс! біс!" (Мирний, III, 1954, 273); Бійці аплодували, тупотіли ногами і на повій груди гукали "браво" та "біс" (Смолич, Театр.., 1946, 50).

На біс виклика́ти — просити актора повторити виступ. Лея чудово грала на роялі, і це був, напевно, найкращий номер, її без кінця викликали на біс (Ів., Вел. очі, 1956, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 189.