БІСЕНЯ́, я́ти, с.
1. Зменш. до біс 1 1. Та й мордувалося ж скажене бісеня! І скаче, і тупоче, і по землі качається (Вовчок, VI, 1956, 271).
2. розм. Про кого-небудь жвавого, меткого, хитрого, лукавого. Кирило Сидоренко глянув на неї, усміхнувся — ну й бісеня, а очі ж які, золотаво-карі (Собко, Звич. життя, 1957, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 189.