БІ́СІВ, сова, сове.
1. Належний бісові.
2. лайл. Капосний, лихий, поганий. Облиймо бісову бабу холодною водою, як вона прибіжить за відром (Н.-Лев., II, 1956, 13); — Стій, я тебе, бісова звірюко, скупаю! — свариться Яким і почина одв’язувати повід (Мирний, IV, 1955, 319); — А, бісові шкуродери, попалися!.. (Гр., II, 1963, 296).
◊ Бі́сового ба́тька — вживається при дієсловах у знач. заперечення не. — Еге! Бісового батька мене обдуриш (Хотк., І, 1966, 82); Бі́сова личи́на (па́ра) — уживається як лайка. Він не каже бісовій личині, що вона нехлюя, не хазяйка, що вона не годна страви зварити..! (Коцюб., І, 1955, 29); Бі́сів син — уживається як лайка. — Та йди ж, бісів сину, людям поклонися за честь (Стельмах, II, 1962, 20); До бі́сового ба́тька (рідко К бі́совому ба́тькові); До бі́сової ма́тері (рідко К бі́совій ма́тері), лайл. — уживається у сполуч. з дієсловами посилати, іти, кидати та ін. у знач. геть, світ за очі і т. ін. — Тебе просиш, а ти до бісового батька посилаєш (Мирний, III, 1954, 229); На [яко́го] бі́сового ба́тька — нащо, навіщо. На батька бісового я трачу І дні, і пера, і папір! (Шевч., II, 1953, 241); — На бісового батька ти оце заквітчала колючками драбину, неначе молоду до вінця! — гукнув він до жінки (Н.-Лев., II, 1956, 178); Яко́го бі́сового ба́тька — вживається при дієсловах у знач. чому, чого, для вираження незадоволення, недоброзичливості. — Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите..! — крикнув Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 266); — Якого ти бісового батька качаєшся та рвеш на собі волосся? (Мирний, II, 1954, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 190.