В’ЯЗО́ВИЙ, а, е. 1. Прикм. до в’яз. Ліси представлені в основному вербовими, осокоровими, в’язовими та дубовими насадженнями (Рослин. Нижн. Придніпр., 1956, 15); — Не чули, дідуню, пошесті тут нема ніякої? — Чом нема? — ніби ждав цього питання старий. — Дивіть, як мене висушила, наче в’язове лико (М. Ол., Чуєш.., 1959, 63); // Зробл. з в’яза або лубу. А ще, правда, на козакові Постоли в’язові (Укр.. думи.., 1955, 5); В личаках в’язових, У свитині драній Несу чорні брови Я своїй коханій (Манж., Тв., 1955, 66).
2. у знач. ім. в’язо́ві, вих, мн. Родина листяних дерев (рідше кущів), до якої входять в’яз, берест та ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 798.