В’Ї́ДЛИВИЙ (УЇ́ДЛИВИЙ), а, е. 1. Те саме, що настирливий 1; причепливий. Нічого було діяти: від уїдливого хлопця ніяким чином не можна було одв’язатися (Л. Янов., І, 1959, 274); — "Таке воно вредне та в’їдливе. Хочеш чи не хочеш, а на чорне біле кажи. Ніколи не забуде, помститься". Це вони говорили про Масла (Хижняк, Невгамовна. 1961, 8); * Образно. Він намагався відганяти уїдливу і гірку думку про батька, маму і про свої неблискучі перспективи (Багмут, Щасл. день.., 1959, 120); // Дошкульний, невідв’язний (про комах). Буланий.. почав обмахувати хвостом уїдливих мух (Мирний, І, 1954, 267); На балконі ще можна було жити,.. зате напосідали такі лихі та в’їдливі комарі, що не можна було втриматися (Збан., Сеспель, 1961, 110); // Який набридає, дратує (про однотонне безперервне звучання). Він навіть почув тонке і уїдливе тремтіння потужних стабілізаторів і клацання чутливих лічильників (Рибак, Час.., 1960, 103); В’їдливий писк кулі, що, здавалося, пролетіла над самим вухом, вивів його з оціпеніння (Стельмах, II, 1962, 200).
2. Який любить вражати, ображати когось. — В самого така ясочка,.. сердита,.. та язиката, та уїдлива (Вовчок, VI, 1956, 287); // Ущипливий, їдкий. Її допікали гіркими назвами, уїдливими докорами, вибивали паничем очі, звали латаною… (Мирний, IV, 1955, 37); Шугалія навіть озирнувся, але не помітив того, хто сказав ці уїдливі слова (Кучер, Трудна любов, 1960, 405).
3. Який глибоко проникає, просякає в що-небудь; їдкий. [Лена:] Є в нас скипидар, такий смердючий та уїдливий, що аж у носі дере (Коч., II, 1956, 188); — Ні, ні, до чого я веду? — говорив Кужель, попахкуючи товстою цигаркою і кривляючись від уїдливого диму (Добр., Тече річка.., 1961, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 694.