В’ЇЗНИ́Й (УЇЗНИ́Й), а, е. Признач. для в’їзду куди-небудь. По обох боках в’їзної брами вискакували наперед дві низькі, широкі кругловежі, які з боків захищали доступ до замку (Он., Іду.., 1958, 431); Всім селом проводжали хлопців [до Радянської Армії] аж до околиці, до в’їзної арки… (Хлібороб Укр., 1, 1966, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 695.