ВАЖУ́ЧИЙ, а, е, розм. Дуже важкий (у 1-9 знач.). Та вже й мусив [козак] на полицю класти.. Шаблю й спис товстючий, І пістоль, і дробівницю, І мушкет важучий (Щог., Поезії, 1958, 149); Який же важучий мішок! Як болить спина! Явдоха не пам’ятає, як вона донесла свою здобич (Донч., III, 1956, 10); Роси мені шепотіли важучі: — Будь, як і ми, ти прозірним і чистим (Мал., Запов. джерело, 1959, 49); Курить потоптана дорога, і сонця ясного нема — лиш пил важучий підійма сумна юрба тисячонога (Уп., Вірші.., 1957, 157); Не плакали друзі, Бо сльози, Як кажуть, Солдати в обози Здають ще до першого бою. Хоч груди важучі журбою (Воронько, Тепло.., 1959, 58); Кругом Якась важуча тиша враз настала (Бичко, Простота, 1963, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 281.