ВАЛЬКІ́РІЇ, ій, мн. (одн. валькі́рія, ї, ж.), 1. У староскандінавській міфології — войовничі вершниці, діви-богині, що носилися над полем бою, розподіляючи перемогу і смерть. * У порівн. Мов ті валькірії, круг неї Танцюють, граються дівчата (Шевч., II, 1953, 74).
2. перен. Про дівчину з незалежною, непокірною вдачею. [Ніна:] І не соромно вам, — завоювали таку принадну дівчину, а ще скаржитесь? [Xламушка (зітхає):] Еге… завоювали. Завоюєш таку валькірію (Коч., II, 1956, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 287.