ВА́ЛЬЦІ́, ва́льці́в, мн. (одн. вале́ць, льця́, ч.), техн. 1. Два або кілька циліндричних валів (див. вал3), валків (див. вало́к4), що, крутячись, дотикаються один до одного і служать для розплющення, роздрібнення різного матеріалу, який пропускають між ними.
2. Машина, основну робочу частину якої становлять циліндричні вали (див. вал3), валки (див. вало́к4) (в металообробній, борошномельній промисловості і т. ін.). Викував перший [син] плуга розорювать цілину; а другого вправні пальці, що знали вогонь давно, зробили млинарські вальці молоти нове зерно (Рудь, Дон. зорі, 1958, 20); Вальці кувальні.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 288.