ВА́РИВО, а, с. 1. Те, що вариться або зварене (страва і т. ін.). На припічку палав вогонь, жінки варили якесь вариво (Коцюб., І, 1955, 371); Діти набирали того варива дерев’яними ложками (Кучер, Пов. і опов., 1949, 28); Хазяйка саме виносила поросятам якесь вариво, що парувало на морозі в дерев’яному відрі (Руд., Вітер.., 1958, 50); * Образно. Безвітряна спека перетворила повітря в гаряче вариво (Баш, Проф. Буйко, 1946, 66).
2. розм. Кількість їстівного, потрібна для варіння на один раз. Оцих раків буде на вариво (Сл. Гр.); Риба не ловилась, пшоно вийшло. Ще вчора думалось [хлопцям], що його там на кілька варив буде, а виявилось — на дні пакета одна пригорща (Збан., Курил. о-ви, 1963, 78).
3. розм. Те саме, що варі́ння. Карпо і Одарка порішили ховати [покійника] впівдні: до того часу можна з варивом справитись (Мирний, III, 1954, 137); Кухар розумівся на вариві далеко ліпше, ніж сама пані (Фр., V, 1951, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 292.