ВАСА́Л, а, ч. 1. У середні віки в Західній Європі феодал, який одержував від заможнішого феодала-сюзерена земельні ділянки й заступництво, за що й виконував для нього ряд повинностей. Зміст його [роману "Трістан та Ізольда"] — фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Злотокосої (Л. Укр., І, 1951, 409); // У сучасному вжитку також назва знатних підданих (в Росії, на Україні та ін.), що служили царю, князю, цілком підкоряючись їх волі. Велику допомогу подавали Димитрієві його васали, бояри і духовенство (Іст. СРСР, І, 1956, 100); Ставши вірним васалом Потоцького.., Горленко відчув, що доведеться перебудувати все своє життя (Тулуб, Людолови, І, 1957, 273).
2. перен. Людина, країна, організація і т. ін., що у всьому підкоряється тому, від кого або від чого залежить. Спираючись на Січ, українське козацтво вело героїчну боротьбу проти польських і литовських феодалів, а також проти султанської Туреччини та її васала — кримського ханства (Іст. СРСР, І, 1957, 119); Васали американського імперіалізму.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 296.