ВА́ХТА, и, ж. 1. мор. Чергування, перебування на якому-небудь посту на судні. Матрос, Таки земляк наш з Островної, На вахті стоя, Журився сам собі чогось (Шевч., II, 1953, 85); Всупереч усім правилам морської служби штурман Ільїн сам ніс вахту біля штурвала (Довж., Зач. Десна, 1957, 393); Закріпляйте вітрила, Пильнуйте на вахті (Рильський, І, 1956, 110).
2. мор. Проміжок часу (4-6 годин), протягом якого на судні чергує одна зміна.
3. мор. Частина екіпажу, яка відбуває позмінне чергування на судні.
4. перен. Посилена, самовіддана робота, присвячена чому-небудь. — Так, вахта миру. Візьмемо на себе високі зобов’язання й виконаємо їх точно (Собко, Біле полум’я, 1952, 98); На шахті "КІМ" тривала першотравнева вахта. Робота йшла безперервно в чотири зміни (Гур., Наша молодість, 1949, 311); Наші товариші мужньо несуть наукову вахту на дрейфуючих льодах Північного Льодовитого океану (Рад. Укр., 22.V 1962, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 298.