ВВИСЬ (УВИ́СЬ), присл., поет. Вгору, у височінь. Зняли увись у сонячній красі мільйони рук знамена пурпурові (Сос., Солов. далі, 1957, 15); Мов фонтан із землі піднялась вона [нафта] ввись (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 34); На селі весілля, Пісня ввись зліта (Бойко, Про 17 літ, 1958, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 303.