ВДОГІ́Н (УДОГІ́Н), присл., поет. Те саме, що навздогі́н. Он стали берези, як дочки, Димки з емтеесу вдогін (Мал., Звенигора, 1959, 244); Ой, димок на обрії хитається, Море хвилю кидає вдогін (Бичко, Сійся.., 1959, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 313.