ВДЯ́ЧЛИВИЙ, а, е, рідко. Те саме, що вдя́чний 1. Одвічну вашу велич і красу у рідний край, на береги Дніпрові, до вас я, гори, сповнений любові, у вдячливому серці понесу (Гонч., Вибр., 1959, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 314.