ВЕДУ́ЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до вести́. Там находився отвір, ведучий до саду Маєвських (Коб., І, 1956, 227).
2. прикм. Який іде спереду; головний. Враз ведучий танк окутався чорною пеленою, струсонуло землю, в ранковій тиші прогримів перший глухуватий, але сильний вибух (Збан., Незабутнє, 1953, 30); // у знач. ім. веду́чий, чого, ч. — Хто перший пілот ескадрильї? Я. Кого становлять ведучим? Мене (Ю. Янов., II, 1954, 184).
3. прикм., рідко. Те саме, що провідни́й. В труді неутомний і здатний до всього — Ведучий в районі Петро-тракторист! (С. Ол., Вибр., 1959, 76).
4. прикм., техн. Який надає руху, обертання іншій частині механізму, машини. Ведучий диск; Ведуче колесо; Ведучий шків.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 316.