ВЕЛЕМО́ВНИЙ, а, е. 1. Який багато говорить. Виявилося, що стайничі тільки зараз почали годувати коней. — А звечора які були велемовні, — сказав начполіт, — треба уміти не тільки говорити, а й робити (Панч, В дорозі, 1959, 234).
2. З великою кількістю зайвих слів; багатослівний. Буржуазна демократія є демократія пишних фраз, урочистих слів, велемовних обіцянок.. (Ленін, 30, 1951, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 317.