ВЕЛИЧА́ВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. велича́вий. Яка приємна заспокійлива величавість могутнього лісу! (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 131); За оту саму величавість діти інакше і не називали Тургенєва, як "Юпітер Сергійович"… (Ільч., Серце жде, 1939, 180); Після двох кухлів мускату старий Йонеску залишив свою величавість (Смолич, І, 1958, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 321.