ВЕЛИЧЕ́НЬКИЙ, а, е. Який трохи перевищує звичайний розмір; досить великий. Бур’янець і величенький, та ніхто ж то його і не дума полоти (Кв.-Осн., II, 1956, 173); — Еге ж, еге ж, — похитувала головами зібрана величенька юрба жінок (Еллан, II, 1958, 7); В кутку цвіло величеньке деревце китайської троянди (Грим., Незакінч. роман, 1962, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 322.