ВЕЛИ́ЧНИЙ, а, е. 1. Який своєю величиною, грандіозністю, силою прояву або наявністю чогось видатного, надзвичайного викликає подив, захоплення. Червоний світ од блискавки ніби запалив пожежу на горах і в долинах.. Картина була велична, але страшна, як пекло (Н.-Лев., II, 1956, 390); За час, за годину Тебе я покину, Величнеє море таємне! (Л. Укр., І, 1951, 21); Величні дії українських партизанів та підпільників, котрих вела на боротьбу з ворогом мужня й мудра партія (Ю. Янов., І, 1954, 149); Минулого розбивши тьму, Стоїть Кобзар перед очима; Його тяжка й велична путь.. У даль простерлася, видима (Рильський, І, 1956, 360); //Який викликає почуття урочистості, піднесеності. У сю величну хвилину тихо розгортаються кущі і на галяву виходить — Хо (Коцюб., I, 1955, 149); Величне ленінське ім’я стало жити в поетичному слові народному символом глибокої мудрості і богатирської мужності (Вол., Сади.., 1950, 41).
2. Сповнений гідності, поважності. Усі люди пов’яли, змарніли; тільки бабуся велична, як і була. Як не лає, як не кричить на неї пані, — бабуся не лякається, не метушиться; іде тихо, говорить спокійно, дивиться ясно своїми очима ясними (Вовчок, І, 1955, 127); Він [командир] стояв спокійний і величний, мов нічого й не трапилося (Кучер, Чорноморці, 1956, 58); Величний жест; Велична хода.
3. заст. Який заслуговує пошани, поваги. Твій рід хороший і величний: не плодив ні злодіїв, ні душогубців, як інші багатії роди (Вовчок, І, 1955, 16); — Роде мій чесний та величний, тішуся тобою (Стеф., І, 1949, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 322.