ВЕРГУ́Н 1 див. вергуни́.
ВЕРГУ́Н2, у́, ч. Сорт тютюну. Курці безсонні з махорки, бакуну та вергуну Поскручували цигарки (Рильський, І, 1956, 242); — Кури мого, — протяг він табакерку із жовтим тютюном. — Це наш вергун (Вирган, Квіт. береги, 1950, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 327.