ВЕРЕДУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. вередува́ти. — Я таки й думав, що на тебе найшло вередування, — знехотя обізвався батько (Н.-Лев., IV, 1956, 184); Маленький Марко махав ручками, дригав ноженятами, верещав на всю хату і з натуги червонів. Антін на його вередування не зважав (Чорн., Визвол. земля, 1950, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 328.