ВЕРХОВИ́ННИЙ, а, е. Стос. до верховини (в 1, 3 знач.). Вони йшли далі і далі, забирались в холодний і непривітний глиб верховинних лісів (Коцюб., II, 1955, 347); Всі навколишні гірські села, низові й верховинні, вже добре знали годину повірки (Гончар, Новели, 1954, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 336.