ВЕРХОЛА́З, а, ч. Робітник, який працює на великій висоті. На домні постать верхолаза, немов пір’їнка між хмарок (Сос., Близька далина, 1960, 38); На сорокаметровій висоті бригада теслярів-верхолазів розбирає і повільно спускає вниз дерев’яні підмостки (Веч. Київ, 29.VI 1957, 1); //Людина, що любить лазити на високі предмети (дерева, будинки і т. ін.). Мирон підходить до ліжка, .. прикриває босі ноженята семилітнього верхолаза Гнатка (Стельмах, Хліб.., 1959, 387); Хоч який з мене добрий був верхолаз, а довелося кілька разів відпочивати, поки вибрався я на самий верх димаря (Сміл., Сашко, 1954, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 337.