ВЕРХІВЕ́ЦЬ, вця́, ч. Людина, що їде верхи на коні; вершник. За колісницею тягся довгий рядок верхівців на конях (Н.-Лев., IV, 1956, 37); Галопом мчали в гарячім степу верхівці (Гончар, Таврія.., 1957, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 335.