ВЕРЦА́ДЛО, а, с., заст. Дзеркало. Вертілась, як в окропі муха, В верцадло очі все п’яла (Котл., І, 1952, 171); Повздовж високої стіни Верцадло висло перед мною (Щог., Поезії, 1958, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 337.