ВЕ́РША, і, ж. Сплетена з лози риболовна снасть, що має форму лійкоподібної корзини. Часом закладав у воду вершу на рибу (Фр., III, 1950, 11); Я з дідами ціле літо ставлю верші, ставлю сіті (Стельмах, Живі огні, 1954, 72); * У порівн. Роззявив рот, як вершу (Номис, 1864, № 6593); // перен., зневажл. Про рот. Глянула [Параска] на мене, та як роззявить свою вершу, як гавкне на ввесь город (Н.-Лев., II, 1956, 25); [Прокіп Свиридович:] А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу? (Стар., Вибр., 1959, 582).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 337.