ВЕСЕ́ЛИК, а, ч., фольк. Назва журавля весною, коли цей птах прилітає з вирію (за народним повір’ям, той, хто скаже "журавель", буде журитися увесь рік). Виходять в поле сіячі, Веселиків веселі зграї В Радянськім краї, в ріднім краї (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 59); Здрастуй!..Мій журавлику! Ти прилетів! Та треба звати веселиком (Ів., Ліс. казки, 1954, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 339.